На допомогу батькам

 

Десять чудових способів допомогти дітям розслабитись

Існує безліч методів, які діти можуть використовувати, щоби знизити рівень напруги й розслабитись. Кожний з них по-різному ефективний і сприймається індивідуально. Спробуйте для початку навчити дитину одного-двох із запропонованих далі методів, а потім поступово навчайте інших у міру її готовності.

1. Глибоке дихання. Глибоке дихання – це ефективний спосіб уповільнення природної реакції організму на стрес. Воно уповільнює серцевий ритм, знижує кров'яний тиск і забезпечує почуття впевненості. Цей простий метод підходить практично всім.

• Вдихніть глибоко.
• Затримайте дихання на мить.
• Повільно видихніть.

​Продовжуйте дихати глибоко, поки не віднайдете почуття спокою.

2. Прогресуюча релаксація м'язів. Прогресуюча релаксація м'язів – це прекрасний спосіб зняти стрес. Релаксація досягається шляхом напруги й подальшого розслаблення різних груп м'язів тіла.

• Обличчя – попросіть дитину наморщити ніс і лоб, ніби вона нюхає щось неприємне, а потім розслабити м’язи обличчя. Повторити три рази.
• Щелепи – попросіть дитину щільно стиснути щелепи, ніби вона собака, який висить на кістці, а потім відпустити уявну кістку й повністю розімкнути щелепи. Повторити три рази.
• Руки та плечі – попросіть дитину витягнути руки перед собою, потім підняти їх над головою й потягнутись якомога вище. Після цього нехай дитина опустить вниз і розслабить руки. Повторити три рази.
• Кисті рук – нехай дитина уявить, ніби вона щосили стискає апельсин однією рукою, а потім кидає його на підлогу і розслабляє кисть і руку. Повторити три рази, а потім виконати вправу іншою рукою.
• Живіт – нехай дитина ляже на спину і всього на мить максимально напружить м'язи живота. Потім нехай розслабить живіт. Повторити три рази, а потім виконати цю ж вправу стоячи.
• Ноги й ступні – попросіть дитину стоячи втиснути пальці ніг у підлогу, ніби вона проробляє це з піском на пляжі. Нехай почергово вдавлює кожний палець у підлогу й розставить їх настільки, щоб відчувати напругу в ногах, а потім розслабиться. Повторити три рази.

​Виконуючи ці вправи, попросіть дитину спостерігати, як добре почувається тіло, коли вона розслабляє кожну його частину. Мета виконання цих вправ полягає в тому, щоб досягти повного розслаблення м'язів тіла.

3. Фізичні вправи. Фізичні вправи – це дієвий вид відпочинку. Ходьба, біг, плавання й активні ігри – це ті види вправ, які подобаються дітям. Однак не забувайте займатись під музику. Є багато прекрасних CD і DVD із вправами для будь-яких вікових категорій.

4. Візуалізація. Візуалізація також відома як метод візуально керованих образів. Ця техніка використовує уяву, щоб уповільнити мозкову діяльність і позбутись негативних думок і тривоги. Цей метод особливо ефективний після виконання прогресуючої релаксації м'язів і дозволяє спочатку розслабити м'язи, а потім заспокоїти розум. Уявлення за допомогою сили образного мислення прекрасного, спокійного місця – це один з видів візуалізації для зниження рівня стресу, доступний майже кожній дитині. Також може бути корисна колірна візуалізація, їй легко навчити дитину.

• Попросіть дитину відтворити в уяві улюблений колір, який примушує її відчувати себе спокійно й безпечно.
• Нехай вона уявить, що «вдихає» цей колір у себе й поширює його по всьому тілу разом з видихом.
• Нехай дитина продовжує візуалізувати, доки не наповниться цим особливим розслаблюючим кольором.

​Замість кольору можна використовувати заспокійливий звук, особливий аромат або відчуття тепла чи світла.

5. Сміх. Сміх – це чудовий спосіб зняти стрес і допомогти організму розслабитись. Ось кілька способів змусити дитину сміятись:

• розповідайте анекдоти;
• робіть гримаси по черзі;
• дивіться смішні мультфільми.

6. Розтяжка. Розтяжка знімає накопичене напруження у м'язах. Навчіть дитину обережно розтягувати кожну групу м'язів і відчувати при цьому, як вони поступово розслабляються.

7. Музика. Прослуховування заспокійливої музики може допомогти дитині зосередитись. Навіть дуже маленькі діти можуть насолоджуватись класичною музикою, яка сприяє релаксації.

8. Медитативні техніки. Медитативні техніки – йога, наприклад, – розслабляють і розум, і тіло. Ось проста техніка, яку ваша дитина може використовувати як в домашніх умовах, так і у школі.

• Коли дитина сидить на ліжку вдома чи за партою перед початком уроку, нехай вона покладе руки на коліна й закриє очі.
• Наступний крок - повільні й рівномірні вдихи й видихи.
• Кожний вдих і видих вважається як один рахунок, дитина повинна рівно дихати, принаймні до п'ятдесяти (у класі нехай спробує дихати до тридцяти).
• Коли дитина оволодіє цією технікою, їй необхідно зосередитись і слухати своє дихання. Якщо в неї буде виходити, дитина почне відчувати себе більш спокійною й зосередженою.
• Коли вона закінчить рахувати до п'ятдесяти, їй треба зробити дуже глибокий вдих, повільно видихнути й відкрити очі.

​9. Обійми. Заохочуйте дитину, коли вона притискає до себе домашнього улюбленця або людину, яку любить. Така взаємодія знижує кров'яний тиск і зменшує кількість гормонів стресу.

10. Напруга пальців ніг. Напруга пальців ніг знімає напругу іншої частини тіла. Цю просту вправу слід повторювати по десять разів в одному підході.

• Ляжте на спину й відчуйте пальці ніг.
• За допомогою м'язів зігніть всі десять пальців ніг у напрямку обличчя й рахуйте до десяти.
• Розслабте пальці й порахуйте до десяти.

​Виконуйте вправи разом.

Поради батькам, які виховують дітей з інвалідністю

   Незважаючи на величезну роль сім’ї, найближчого оточення в процесі становлення особистості дитини необхідна така організація соціуму, яка могла б максимально стимулювати цей розвиток, згладжувати негативний вплив захворювання на психічний стан дитини.

   Батьки – основні учасники психолого-педагогічної допомоги при ДЦП, особливо якщо дитина з тих чи інших причин не відвідує навчальний заклад. Для створення сприятливих умов виховання в сім’ї необхідно знати особливості розвитку дитини, її можливості та перспективи розвитку, організувати цілеспрямовані корекційні заняття, сформувати адекватну оцінку, розвивати необхідні в житті вольові якості. Для цього важливе активне включення дитини до повсякденного життя сім’ї, в посильну трудову діяльність, прагнення до того, щоб дитина не лише обслуговувала сама себе (самостійно їла, вдягалася, була охайною), але й мала певні обов’язки, виконання яких було б значимим для оточуючих (накрити на стіл, прибрати посуд). В результаті в неї з’являється інтерес до праці, почуття радості, що вона може бути корисною. Впевненість в своїх силах.

    Часто батьки, в бажанні позбавити дитину труднощів, постійно опікають її, оберігають від всього, що може засмутити, не дають нічого робити самостійно.    Таке виховання за типом гіперопіки призводить до пасивності, відмови від діяльності. Добре, терпляче відношення близьких повинне поєднуватись з певною вимогливістю до дитини. Потрібно поступово розвивати правильне відношення до свого стану та можливостей. Батьки не повинні соромитися своєї дитини. Тоді й вона не буде соромитися своєї хвороби, йти у себе та свою самотність.

   Доки діти маленькі, батькам це здається неважливим, вони все роблять за них, але в кінці кінців, це переростає у велику проблему, вирішити яку з роками все складніше. Якщо мати постійно підміняє дії дитини. Відбувається зупинка її розвитку, росте страх безпомічності та залежність від сторонньої допомоги, і за таких обставин дитина втрачає самостійність. Все це призводить в кінці кінців до соціальної пасивності. Фізичні недоліки ведуть до ізольованості дитини від зовнішнього світу та спілкування з ровесниками та дорослими. Створюється замкнуте коло - ланка «фізичних недоліків» змінюється ланкою «психічних недоліків». Виростаючи, така дитина виявляється нездатною до самостійного життя не стільки із-за свого дефекту, скільки із-за несвоєчасного формування особистісного розвитку.

   Завдання батьків (та й спеціалістів) полягає в розриві цього кола та створенні умов для адекватного розвитку та формування особистості дітей-інвалідів.

   Перед початком занять з дитиною, передусім батькам слід порадитися з фахівцями – педагогом та лікарем-психоневрологом, чому, передусім, навчати дитину. Основне завдання навчання визначається з урахуванням специфіки збережених та порушених функцій, провідного дефекту розвитку, стану інтелекту, моторики, рівня мовного розвитку та медичного діагнозу. Необхідно чітко визначити цілі, які бажано досягти в процесі навчання. Перед початком навчання ретельно обстежують дитину та складають етапну індивідуальну програму навчання. На початковій стадії навчання більшість завдань можна і потрібно виконувати в процесі повсякденного догляду за дитиною.

Для того, щоб допомогти дитині показати себе з кращої сторони, слід:

-          пропонувати дитині короткі завдання, намагаючись робити їх більш різноманітними, чергувати різні види діяльності;

-          починати та закінчувати кожну серію завдань ситуацією успіху;

-          поєднувати нові складні завдання з уже відомими завданнями, легшими;

-          оцінювати навички самообслуговування у відповідності до обстановки;

-          залучати членів сім’ї до оцінювання сформованих навичок;

-          пам’ятати, що регулярне оцінювання виконаних завдань допоможуть вам простежити динаміку досягнень;

-          намагайтесь проводити оцінювання досягнень дитини в розвитку у вигляді цікавої гри;

-          включайте в програму навчання розвиток кількох навичок, які б сприяли подальшому розвитку якоїсь однієї з відносно збережених функцій. Таким чином у дитини легше може з’явитися інтерес до занять;

-          складати план занять на 2-3 тижні за допомогою педагога.

  В процесі навчання можуть виникнути певні складнощі, до яких батьки повинні бути готові. Наприклад, коли дитина може, але не хоче виконувати завдання. В таких випадках дитину слід, передусім, навчитися підкорятися вимогам дорослих.

  Відомо також, що найчастіше невиконання завдань пов’язане з порушенням уваги.

  Пропонується три головних сходинки, долаючи які дитина вчиться концентрувати увагу:

1.Концентрація уваги на людині – зазвичай шляхом підтримки зорового контакту.

2.Концентрування уваги на предметі або звуці.

3.Концентрація уваги на предметі одночасно з іншою людиною («спільна увага»). Розвиток спільної уваги має важливе значення для психічного розвитку дитини. Без цієї навички дитина не навчиться оволодівати соціальними навичками та навичками спілкування, а також в подальшому і навичками тонкої моторики і спілкування.

Процес навчання дитини батькам слід робити трьохступінчастим:

1.Спочатку дитині пояснюють, що вона повинна робити.

2.Потім за необхідності надають ту чи іншу допомогу.

3.Створюють ситуацію успіху та заохочують за виконане завдання.